Ти розбудила вітер який розбудив зливу,
Ти розбудила мої почуття, які в свою чергу розбудили мене,
Ти тільки не смійся, добре !? Та я по ночам вию,
Не перекидаючись через пеньок, ніж, ну і всяке таке …
Я намалюю смайлик, скажу що все добре,
Перегорну сторінку й на мить загублюсь,
Життя з тобою було б настільки нестерпне як і, благородне,
Ти знаєш !? Я ж тільки з тобой без причини сміюсь.
Уже як два тижні кидаю палити,
Не роблю помилок через які було б соромно,
Але скажи, ось, як не палити тут, як тут не пити,
Якщо тобі на мене начхати, тобі все одно …
Я роздираюсь на шмаття, я розбиваюсь об камінь,
Я горю на землі у пекельнім вогні,
Кажуть, там на край світу, айсберги тануть,
Та вони в мить замерзли, як би їм те що в тобі.
Тоді навіщо ти розбудила вітер ?
Навіщо будила в мені почуття?
Мені певно не вистачить наших літер,
А тобі не вистачить мого нікчемного життя …
Прошу тебе, роби тільки так, як тобі добре,
А я просто вип’ю вино чи саке,
Ні, мені не простіше напитись бо, горе,
Хоча він і кращий, ну і всяке таке …
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429265
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.06.2013
автор: Віктор Непомнящий