Чорні хмари утворюються з білого пилу
і хтось сіє в прірвах рослинні голови
і хтось висуває позов
проти
підтримки
політики
розірваних ілюмінаторів
я ж добачаю тільки збільшені
літери
кров в молоці
молоко знебарвлене запахом крові
чи можна стоптати сорок чотири кілометри
власними стопами
коли ти залишився без ніг
в сніговій завісі
Все менше витікає слів з горлянки
Простріляного кита
Метеоритне звалище
у твоїх кишенях
засмерділось
і перегнило
разом з кістками
маленьких гірських отар
все меншими здаються
часові відсіки
в яких ти перетворюєшся
повільно
скидаючи лиху шкіру
на дрібномасштабну комаху
якій нічого не потрібно
тільки воля
і гірські простори
сині крильця
з відсирілим минулим
з відмерлими рештками
посивілого майбутнього
але не потрібно взагалі
не потрібно взагалі
не потрібно взагалі
оплакувати мертвих
чи тих хто пропали
навіки.
після усіх ураганів
настає затишшя
і тільки у цій тиші
віднаходиш сумнівний
спокій
тож коли хтось плаче
він втрачає обличчя
а обличчя ніколи не варто
втрачати
то ж коли хтось плаче
він звільняє масивні океани
він гасить урагани
він стоптує нічні підпали
птахи відлітають під звуки
падаючих крапель
і все що залишається
від них як і від мертвих
це гнізда
в яких порожнеча вигодовує
своїх малюків зіпсутим молоком.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428834
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 02.06.2013
автор: Immortal