Цьому світлу немає кінця.
Дихає на мене океан.
Над моїм чолом,
Над моєю долонею - світ.
Пересиплю в мішечок свої скарби,
Зашморгну сіру петельку шкіри
На саморобному браслеті з аметистом та кварцом.
Все, я вже готова!
Вступаю в контакт.
Світ, вичовганий об мої ступні,
Біжить перед мене.
Я танцюю вгорі, де зазвичай мешкають блискучі бабки та феї,
Я замала для серйозних походів,
Але завелика, щоб мандрувати на плечах синьої ластівки.
Шляхи звиваються, волосся вилискує,
Гармонійні струмені сонця сповзають по спині…
Будь-яка пелюстка троянди моя постіль,
Будь-яка троянда мешкає на своїй планеті,
Тож будь-яка з них мій дім.
Сині шовки невагомих спідниць зібгались,
Набралися вітру і тонких пахощів полуниць…
В самому теплому морі повітря мене не кожен узрить.
Навмисне вийду в прозорому.
Легко вітру читать мою географію.
Легко твоїм рукам –
вільні одіжі, - не заблукаєш
у лабіринтах безкінечних рюш.
Один таємний вузлик,
Ледь-ледь за талію мене тримає ніжно,
Смикни – небо розхилить поділ,
Оголить пагорби теплі,
Звільнить тіло земне …
Лише за мить.
…мить…
Простір дзвенить.
Вступаю в контакт!
Світ цей не має кінця.
Розплети мені коси.
Ооооо-х…
Я – птах!
31.05.2013р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428605
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 31.05.2013
автор: gala.vita