Мов пензлем, я словами розмалюю,
давно забуті спогади століть.
Нащадкам на папері подарую
усе від чого серце затремтить.
Та буде все лиш так як я то бачив.
Чужих очей мені ж бо не дано.
Тому нехай нащадки вже пробачать,
якщо де буде зверху дно.
Я намагатимуся вибрати палітру
із кольоровими відтінками життя.
Щоб відчувався подих вітру
та сонця промениста теплота.
Щоб образи зруйнованих рельєфів
що з пам’яті моєї утекли,
хтось втіливши в причудні барельєфи,
так само, як і я їх, полюбив.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428424
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 31.05.2013
автор: Олександр Чорний