Коли розповзуться вени гадюками по осонню,
Я вислизну поміж ними і витечу з-під землі.
Захочеш мене догнати – постій на снігу босоніж,
Допоки ядуча вічність не випече мозолів
Находжених по асфальту проспектів чужого міста,
В якому нема блаженних – лиш дзвони, та й ті мовчать.
Захочеш мене вловити – замаж свої очі тістом,
Що сходить у передпічку на проскури до причасть.
Вбери перехрестя вікон у мак й перекотиполе:
Захочеш мене почути – молися на ті хрести,
А в ночі вогню і граду молись на гінку тополю,
Що, збита страхОм начорно, не перестає рости…
Коли розповзуться вени гадюками по осонню,
Крізь отвори на зап’ястях я випаду, наче сніг -
На проскури для блаженних, на мак і твоє безсоння,
Що є лиш новим видінням, якого ти ще не снив.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428063
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.05.2013
автор: Tara Maa