Замерзлі "котики" уже не дивина.
Вже скоро й вишні вродяться під снігом.
Та, щоб не сталося, кохатиме вона,
А він мовчатиме. Ви, милі, несміливі...
У лісі проліски сміливі зацвітають,
Червоні вишні замерзають попід снігом,
Вона говорить: "Щастя - це кохати".
А він мовчить, малюючи між вікон.
Їх кіт нявчить, бо "котики" замерзли.
Чи жаль рідні, чи дума про своє?
Та як дівча з котом засне у креслі,
юнак у неї поцілунок забере.
Цей поцілунок і тихесеньке "Кохаю".
Чи щось приснилося мені, я не збагну...
Ну, а "коти" на вербах зовсім вже відтали,
і вишням час цвісти вже у саду...
Це, мабуть, сон. Чи марення? Не знаю.
"Котів" нема. Уже відців й бузок.
Та як не прикро... досі я кохаю.
У медальйоні твоє фото й образок.
(26.05.2013)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427920
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 28.05.2013
автор: Олена Вєчканова