Змінено...
Заллю слізьми пожежу, що палає в грудях
І видушу той крик, що рветься до небес.
Я це зроблю, щоб не почули люди,
Б я так звик, живу один, як „перст”.
Чомусь родина стала вже далека,
Лишень збирається, коли прийде біда.
Я зустрічаю сам один лелеки,
Що повертаються весною до гнізда.
Я тихо плачу, щоб мене не чули,
Щоб сліз моїх не бачила рідня.
Коли б літа на юність повернули...
Та жаль, назад немає вороття...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427310
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.05.2013
автор: Віталій Назарук