Вишивала ненька сину рушничок.
Та така старенька,сива від думок.
Думала-для нього це найбільший дар,
Тай додала трішки материнських чар.
Ось сльозинка впала,друга,шоста,сім...
Ось тобі,синочку,казку розповім...
Вишивала ненька стара і сліпа.
Так молилась щиро,бачити могла
Ті нитки червоні,чорнії нитки.
А в голову лізли сумнії думки.
Та не догадалась,що поклали їй
У труну рушник цей.Наче б то чужій.
Забули покласти в труну їй шпульки,
Забули покласти червоні нитки.
Та вона простила,усміхнулась всім...
Та я тобі,синку,казку розповім...
Кружляє тілами душа,що сама
Ходила світами.Та завжди одна.
Метеликом сіла на своє лице.
Ніхто й не дивився.Ось,здається,все...
Рушник недошитий той лежить в труні.
Чом ми серед рідних ходимо чужі?..
Кружляє метелик,крильця обпалив,
Сів він на свічечку,душу притулив.
Та не проганяли,думки вже не там.
В яму закопали дві душі Богам.
Одна настраждалась у своїм житті.
А друга згоріла на свічці в труні.
Взяв їх Бог до себе,у рай їх впустив.
Одна душа була.Бог за сто любив!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427085
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 24.05.2013
автор: Відочка Вансель