Десь навпіл все:думки,молитви,тиша.
Десь навпіл все:те ліжечко мале,
Слова:тебе ніколи я не лишу...
Цілуючи голівоньку,лице.
Десь навпіл біль,страждання і чекання,
Десь навпіл день,і сонечко ясне.
Це просто має назву.Це-кохання...
Таке звичайне,навіть неземне.
Десь навпіл хліб,промочений сльозами,
Десь навпіл день,де завтра вже нема.
Це просто двоє з рідними душами,
В яких зимує прошена весна.
Десь навпіл старість,навпіл всі хвороби,
Десь навпіл сміх,і сльози на них двох.
Кохання там найвищої є проби,
І одна думка серед двох думок.
Десь навпіл все,де двоє вже зрозлися,
Де знають,що є старість,і є біль.
Де перед смертю за руки взялися.
Де на них двох одна чатує тінь.
Та я кажу це не для всіх,повірте-
Так мало на землі таких святих.
Кохання для них-все.Прошу Вас-мрійте!
Хоч краплю бути схожими на них!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427078
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 24.05.2013
автор: Відочка Вансель