Чи плаче камінь? Запитаю я.
Чи серце кам‘яне любов’ю обігріє?
Чи може добре слово віднайти,
Воно у скам‘янілому сплетінні?
Роки розтрачені ніколи не збирай,
Бо не зумієш ти зібрати їх ніколи,
Лишень теперішні роки загубиш там,
У намаганнях нездійсненних кволих.
Чи треба погляди зміняти інших,
Спочатку може треба змінюватись нам?
Чи треба когось нам любові вчити,
Бо я не впевнений, що люблю серцем сам?
Багато запитань на думці маю,
Та лишень знаю серцем я завжди,
Що у молитві щирій не згасає,
Та іскра, що від Бога у душі.
Та іскорка, то віра в серці нашім,
Вона розколе каменю граніт,
І серце наше сльозами заплаче,
У покаянні наших грішних літ.
Та якщо вже така нагода стала,
Зробити у житті своїм добро,
Когось наставити на шлях спасіння,
Будь милостивий серцем хай би що.
Не віднімай руки від подаяння,
Не відвертай зневірившись очей,
Що маєш на душі своїй ти дати,
Давай хай буде мир серед людей.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425912
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 19.05.2013
автор: Сергій Ранковий