Іду я степом. В житі маки.
Як захід сонця пелюстки.
Хтось запалив, неначе злаки.
І лан здається нестійким.
Земля від сонця парувала,
І вітер в полі занеміг.
Мене ж краса зачарувала.
Хто ж цю красу створить так зміг?
Зайшла у жито! Моя доле!
Як море, житні колоски!
Лиш трішки серце взялось болем:
Я бачу ніжні сокирки...
Ти пам"ятаєш оте літо,
Коли ці квіти дарував?
Я милувалась дивним цвітом...
Чому ж так швидко він зів"яв?
Мабуть, палило дуже сонце.
І так згубило красу їх.
Тепер тримаю їх в долонці..
Ми розійшлись... То чий це гріх?..
.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425869
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.05.2013
автор: Н-А-Д-І-Я