Вже просто не чую болі
По трохи стаю вже тесаним каменем
Я не проклинаю долю
Та важко йти під гнітючим знаменем
Вже сили мої на мілі
Я камінь , а отже в проваллі
Всі мрії й надії живі
Зі мною згорять , останні
І вітер з полів квітучих
Не гоїть і не нервує
Зійти б з цих шляхів гнітючих
Та тіло душі не чує
Крокує по підвіконні
Й з надією дивиться в вись
А ночі і дні знов холодні
Не ті , що були колись
Не гоже рівняти минуле
З теперішнім і майбуттям
Та серце саме себе дуре
Це все знов назвавши життям
Не чути болі , а боляче
Так просто цього не сказати
І серце в надії гаряче
Ще трохи та буде палати
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425822
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.05.2013
автор: Андре Ільєн*