тримати лещатами душу
давно вже
зітлілого
погорілого
затхлого
цвіллю і морем
топимого
кохання.
ледь ловимого
в наскрізі
в розрізі
твоїх зіниць.
я твоя хвороба.
вплітаюсь корінням
між снами,
міцно.
в пігулках часу шукаєш
від мене
спасіння,
бо зло.
ніхто з нас не зна,
що то було,
як вірус потрапив
до тебе
у очі,
в уста.
кожного ранку рахуєш до ста,
інколи до мільйону.
так щоразу,
так знову.
аби насіння моє
у тебе
в думках не проросло.
дарма, що почуття
давно між коріння зросло,
а ти
сиплеш пісок на чорнозем свого серця.
хай би зів'яла,
хай би зомліла.
я бур'ян між твоєї пустелі.
в постелі згинаєшся,
гинеш
від болю і пам'яті
рентген серця
в руках твоїх
зім'ятий.
я твоя хвороба.
а ти не лікуй,
звикнути спробуй.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425796
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.05.2013
автор: Олеся Новик