Ось так і йти.Ти знаєш,по смішному
Якось безглуздно.Та встаєш і йдеш
По краплям крові болю.Що такого?
Нічого.Просто хрест несеш,несеш...
А він все важчий...І кричиш,смієшся,
І тягнеш за собою,не клянеш.
І дякуєш,падеш, а не здаєшся.
Здається,що від болю враз помреш.
Муляє руки,ноги,душу,тіло,
І кров тече сльозами знов і знов.
А ти встаєш і кажеш так несміло:
-Спасибі тобі,Боже,за любов!
І не падеш в безодню.Хрест поклавши
Ще ти переведеш за руку всіх.
І тільки потім,на коліна впавши
Промолиш:
-Відпусти найтяжчий гріх...
Що хоч на мить я в тобі сумнівалась,
Що я не вміла дякувать тобі.
Прости...Пробач...Пішла і посміхалась,
І махала рукою я журбі.
І більше тих,що я перводила
Не бачила.Бо кинули мене...
Та я за них так Боженьку молила.
Бог гладив сонцем личенько моє.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425368
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 16.05.2013
автор: Відочка Вансель