Твої ребра мене зовсім не турбують
я торкаюсь твоїх очей
хочу потонути
і зовсім не тону
чому?
чому увесь цей проміжок часу
ти дихаєш моїми жабрами
випускаючи бульбашки в яких потім
народяться метелики...
чому?
чому я не можу дотягнутись до твоїх ...
для чого усі ці безглузді
колючки плавники, ця кольчуга?
сліпуча металева проволока годинників
це безглуздя-зустрічати світанки у мулі,
ковзати тертись викидати штучний нерист
задовільнятись на холодному березі тими ж...
і знову знову ковтати мильні оперети
відчуваючи на собі рипіння чужих помилок...
чому?
чому на твому піднебінні стільки скалок?
ти що ніколи не цілуєшся без мене ?
очисть своє небо...
дай дозвіл злетіти скатам
дай роздрібнити
рибки можуть усе...
вони можуть бути твоїм сніданком
якщо ти вживаєш сухе
та ще вони можуть ...
так, ти знаєш, ти навчений
акули пера...
чому?
чому змовчують про обіди?
чому серце,яке вище шлунка має меншу перевагу?
чому те,що під шлунком має вигляд комети?
чому так швидко згасають зірки?
не шукай у словнику, википедія теж промовчить
немає відповіді на жіночі
чому?
адже твої ребра мене зовсім не турбують...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424223
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.05.2013
автор: Ольга Ратинська