Стоїть солдат в старому сквері Станіславу
До нього стежка памяті давно вже проросла.
Пішов він бити ворога і добувати славу,
Попав у вир війни, його вона взяла.
Зостались за плечима рідна хата,
Залишились нескошені хліба.
А діти, вся сім'я чекали тата,
Та мама говорила, це ж війна.
І гнав він ворога аж до Берліну
І бив за рідний край і за свої лимани.
Писав листи, ви ждіть, я не загину
Вернуся як розіб'ємо тирана.
Вернувсь, лише одягнений в граніті,
Та тихо журиться і голову схилив.
Він обіцяв тоді, своїй сім'ї і дітям,
Що прийде з перемогою живим.
Як він пішов, земля ще досі чує,
Про його подвиг слава не заснула.
Та рідна сторона, все ж так за ним сумує.
Пройшли літа, а пам'ять не забула.
Багато років проминуло з того часу,
Тепер війни не чуються страшенні звуки.
Та буде чути наш солдат у травні кроки,
До ньго прийдуть його діти і онуки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423475
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 07.05.2013
автор: Татьяна Камыш