Лебідка билася крильми на суходолі,
А очі спрямлені на образ, злої долі.
Ані не мріяла, ні сподівалась,
Кохані погляди, через болі, лякались.
З любвов*ю їх ловила і за плечі,
Руки, рідні, міцно й ніжно пригортала.
В найпотаємніші закутки душі
Подружнє щастя ,як скарб, оберігала.
Господь, для пари,ділить все навпіл.
Для когось може ноша непосильна.
Найважчу на її плече зложив,
Гордо несе, із величчю,-бо сильна!
Для нього очі мигдалю - дороговказом,
Його ж увага,почуття, спасибі - разом...
Усяке було за роки, шкода минають,
Та теплі спогади життя - не полишають!
p.s Як жінка,що бачила на своєму віку не мало,хочу схилити голову з величезною пошаною , перед Аллою Федорівною / дружиною Нестора Івановича Чира/ Низький уклін цій сильній і терпеливій жінці!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422125
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.05.2013
автор: Вразлива