без жодних зусиль існую в сотнях голів
і десятках сердець-
вони ж розсипаються на одиниці в мені
і те, що здійметься
колись у часи,
де все навпіл,
- тиша і хліб,
позолотою діб
розфарбовує зморшки стіні.
бо скляні лиш тіла
і минучість їх ледве мерзенна.
коли сцена одна
розчиняє всіляку численність,
я мурую в тобі
огорожу безсмертного одкровення.
закарбовані в спомин ядучі "зовсім не я",
бо вся справжність постала
зупинно на твій лише розсуд...
і якщо хтось попросить
прозорості,
хай дорікне,
але бути такою мені
лиш для тебе наддосить...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421493
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.04.2013
автор: Biryuza