Ой Женько, моя Женько,
Дитинство ти моє,
Яка я вдячна долі,
Що ти у мене є,
Що стільки років разом
У щасті і біді,
Що дружба все міцніє,
Хоч вже не молоді.
Коли з тобою поряд -
Спокійно так мені,
Немов би повернулись,
Щасливі юні дні,
Коли було нам легко,
Батьки були живі,
Життя цвіло ромашками
У запашній траві.
І ми з тобою мріяли
І вірили в дива -
У пам'яті далеке те
Яскраво ожива:
Ось плентаємось в школу
У гумових чобітках,
І перші наші “шпильки”
Незвичні на ногах.
А ось біжИмо з танців
По пояс у траві,
Тікаємо від хлопців,
Бо строгі матері.
Чи пісню в твоїм домі
ми знову завели,
Батькам твоїм хорошим
Ми зайві не були.
Ось сукні моя мама,
Однакові для нас,
З любов'ю вкотре шиє -
Ними дивує клас.
В бригаді малоліток,
Таких, як і самі,
Вантажимо вагони -
Романтики смішні.
Хоч потім і дороги
У нас нарізно йшли,
З тобою, Женько, нарізно
Ніколи не були.
І з первістком синочком
До тебе ми спішим
Дитям моїм милуєшся,
Як нібито своїм.
І торохтить “кравчучка”,
Підскакує, скрипить,
Ми на вокзал ідемо,
Хоч місто міцно спить.
І я бурчу тихенько:
- Таксі були б взяли.
-П'ять гривен також гроші,
Ми не з панів – пішли.
Чалапаю слухняно,
Твоя хода легка...
Сльоза на моїх віях
Солона і гірка.
І вдячність переповнює
Усе єство моє -
Я вже не сумніваюся
Дива у світі — Є!
2010р. Надія Таршин
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420813
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.04.2013
автор: Надія Таршин