Уминає за дві щічки
Мій онучок полунички,
І черешню, і малинку,
І духмяну гарну сливку.
Ну, а я дивлюсь на нього -
Дні дитинства бачу свого:
На причілку утла вишня,
Під вікном гілля бузку –
От і весь садок тодішній,
І по всьому так кутку.
В Мефодія росла груша,
В баби Ганни на межі
Залишились дві черешні,
Бо були, немов чужі.
Не мої, - зреклася Ганна,-
Їх Макар колись садив
Для дружини Дуні, діток ,
Дуже їх уже любив.
Та Макара давно вбили,
Дуню з дітками - в Сибір,
Дві черешні поза тином
На увесь порожній двір.
Так лишились нам на втіху
Дві черешні нічиї
В огорожі біля церкви
Липи і каштан цвіли.
Яблуневі і вишневі
Всі сади під зруб пішли,
Бо на кожну деревину
Всім податок довели.
А з чого його платити,
Як в колгоспі трудодні,
Молоко і яйця здати,
Та і шкуру із свині?
І в Сибір харчі послати
Бо рідня у засланні,-
Бідний батько, бідна мати
Виживали, як могли.
Ми, малі, не розуміли
Їх трагедію душі,
Нам би лиш дозріли груші
І черешні на межі.
2012р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420577
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.04.2013
автор: Надія Таршин