В ту ніч зацвіли вишні…

В  ту  ніч  зацвіли  вишні
Рожевим  й  білим  цвітом,
Шепнув  ти  їй  так  ніжно
«Буду  завжди  любити».

Та  не  судилось  долі
Звести  обох  їх  разом,
Закралася  зненацька
Війна  страшна  тимчасом.

І  він  пішов  до  бою
Її  оберігати,
В  останню  зустріч  з  нею
Лише  зумів  сказати.
Що  любить  її  щиро
І  палко  так  кохає,
Заплакана  дівчина  
Його  випроводжає.

Ішла  війна  кривава,
Усе  палахкотіло,
І  серденько  в  дівчини
За  милого  боліло.

Зійшла  зоря  вечірня
Й  в  селі  у  крайню  хату,
Зайшов  німецький  воїн
І  змусив  всіх  страждати.

Господарі  впустили
Людину  проти  ночі,
Не  відали  нещастя
Батьківські  ніжні  очі.

А  вранці  з  криком  півня
Усе  село  вставало,
Нічого  ще  страшного
Ніщо  не  сповіщало.

Та  якось  понад  ранок
Сусідка-молодиця,
Спішила  в  крайню  хату
Про  звістку  поділиться.
Що  пишуть  з  поля  бою
Усі  бійці-солдати,
Уже  відходить  ворог
Не  довго  ще  чекати.

І  пише  ще  хлопчина
Дівчині,  що  чекає,
Що  любить  її  сильно
Зосталось  трохи,  знає.

Зайшла  вона  весела
В  оту  сусідську  хату,
Побачила  убитих
Й  давай  лементувати.

На  крик  той  збіглись  люди
Й  мов  вкопані  стояли
Кому  ж  оце  сімейство
Погане  що  сказали?!

А  дівчина,  мов  квітка  
Вже  вічно  спочиває
Не  відає    хлопчина
Вона  -  вже  не  чекає.

А  він  пішов  до  бою
Кохану  захищати,
Та  не  зумів  її  він
Від  смерті  заховати.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420237
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.04.2013
автор: Олена Собко