Знов думки, немов у вирій журавлі,
Не дають на мить спокою голові,
Навздогін одна за одною летять,
Крізь літа мої, де стигла сіножать.
Хоч доспілі і ще гарні дні мої,
Наближаюся все ближче до стерні,
А над хатою так гуси гелготять,
І дерева про своє щось шепотять.
А на змореній жовтіючій стерні,
І на свіжо – переораній ріллі -
Павутинки бабиного літа,
Ними ніжно вся земля укрита.
І трава така блискуча, молода,
Ожила після дощів в степу, садах
Одяглася у фату із павутиння ,
Отака вона - пора осіння.
01.10.2012р. Надія Таршин
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419503
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.04.2013
автор: Надія Таршин