Вибачаю тебе, бо однаково все пройшло,
А найважче терпіння – це мовчки терпіти злобу,
Наостанок ніжно поцілую тебе в чоло,
Чи поки ти спиш, просто обійму сонну…
Ну а що, мені до останніх днів, все одно
Через місяць чи два емігрантом у інше місто,
А найважчий багаж – це багаж недоказаних слів,
Епітетів, паралелей, насправді як проза прісних…
І навіщо тримати і мокнути серед трас,
І чекати поки знову холодний вітер
Дешевих пігулок проти грипу, депривації й час,
Ходити із чаєм, одягнути шерстяний світер…
Вибачаю тебе, бо мені ще чимало слів,
І хтозна яких сам потребую в житті пробачень…
Повертатися? Не суттєво і не серйозно у перші три тисячі днів,
Цілувавши тебе у останні три сотні побачень…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419125
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.04.2013
автор: Мирослав Гончарук_Хомин