На душі було так легко і напрочуд мило,
Та недовго втішалася – скоро задощило.
Мов мегера, наді мною постать грізна стала
І до сліз - гірких, болючих - криком розпікала.
Знущалася і раділа, що мені так гірко.
...Умиваюся сльозами, бо в кишені дірка.
І ця дірка у кишені змусить все простити:
І неправду, і знущання, бо нема як жити.
Через злі мої нестатки знову гну я спину
І терплю усю наругу - мало вже не гину.
Я не хочу це терпіти, Боженьку мій милий!
Як мені усе змінити? Подай, Боже, сили.
2013р. Надія Таршин
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418567
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.04.2013
автор: Надія Таршин