Господь мені знов добре допоміг.
Що я без нього – ночі темна пляма.
А це життя – воно одвічна драма,
Де рідко сонце сходить на поріг.
Хоча бува, як мовлю я: прости!
Любов й добро приходить неминуче.
Вони, давно очікувана участь,
Примусять душу вгору підрости.
Так і живу: то падаю на дно,
Де тільки біль, і лиха бродить зграя,
А то, як пташка, в небо я злітаю
І звідти бачу щастя полотно.
От тільки час, не стане ні на мить,
Як ті птахи, що поспішають в вирій.
Та я люблю ще, думаю і вірю,
Тому спішу оці вірші творить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418355
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 14.04.2013
автор: Мірошник Володимир