Я зламала собі всі пальці, і лікті, й плечі..
і ключиці, і шию, й тонкі зап'ястя.
Моєму болю одне суперечить:
не можу на серце я гіпс накласти.
Воно одне буде зламане - не одужає.
Життя спливає, мов час, тоненькою цівкою,
а серце хворіє, бо кожна судина звужена..
Доля з ним грає, мов Паганіні зі скрипкою.
Для повного щастя - іще й понижений тиск.
Важко у скронях пульсує вчорашня втома..
Крапають сльзи - болю гарячий віск.
Душа змарніла хитається на підвіконні.
Вона, забинтована, виє, бо стала калікою.
А я п'ю чай й читаю твої листи.
Тепер розумію. Разом хворобою й ліками
для мене назавжди лишився єдиний ти.
© Віталія Костюк
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418323
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 14.04.2013
автор: Ві Костюк