Ти плачеш, чому не судилось
Прожити свій вік у коханні,
Що коси туманом вже вкрились,
І сон зморить лиш на світанні.
Що серце пташиною б’ється
І зжурене прагне ще волі,
А вітер недобре регоче,
Немов би з твоєї недолі.
Що вечір, холодний осінній,
У вікна хлюпоче сльозою,
А дні твої ясні і літні,
Немов би спливли за водою.
Ти плачеш, а може, то осінь
Твої оголила всі болі –
Натомлений сад і безлистий
Чекає ж весняної долі.
2008р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417800
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.04.2013
автор: Надія Таршин