Я бачу тебе, самотню,
У темно-синьому платті.
Я відчуваю безодню,
Де стогне твоє багаття.
Незриму його присутність
Не заховаєш у тіні.
Тебе я уважно слухав:
Дика, нестримана, вільна.
Ти знаєш, наскільки рідко
Вдається вписати коло?
Маріонетки, нитки -
Невільні усі навколо.
Везіння одне на сотню.
Це щастя, ти розумієш?
Я відчуваю безодню,
Якої до дна не зміриш.
Між нами проходить іскра,
Відкинь жалюгідний сумнів.
Я рідко підходжу близько,
Бо ти листопад, я - грудень.
Втопи у мені своє листя,
І станьмо єдиним цілим.
Ні місто, ні передмістя
Нікого із нас не зцілить.
P.S. Я розумію твою самотність, а це вже - дуже багато.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416554
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 07.04.2013
автор: Олександр Ткачинський