Штовхає іржавий візок
Маленька і немічна жінка,
Колись ним возила діток,
Тепер там пляшки з під горілки.
Вдивляється пильно в траву,
Порожню шукає пляшчину,
Бо, що не кажіть, це товар –
Заробить якусь копійчину.
Хустинку спустила на лоб:
-Ну хоч би не стрілись знайомі!
Вона не з якихось нероб, -
Ледь ноги тримають від втоми.
Отак - на дороги узбіччя
Щодень, як на службу іде,
Ховає змарніле обличчя, -
Таке не побачиш ніде.
Чого ти соромишся, мила?
Тепер є убогі й пани,-
Коли ти таке заслужила,
Нехай червоніють вони.
2004р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414956
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.04.2013
автор: Надія Таршин