[img]http://www.tanais.info/maranov/maranov14.jpg[/img]
Сонце поволі торкалося тіла.
Соромилось глянути в вічі.
І тремтіла краплина світла
Немов намистина
На вербову самотність нанизана.
Квітню…
Кохайся зі мною,
Любися….
Вийду, - ні людей, ні доріг, ні автівок,
Там де ноги самі вростають,
Де гілля пружне куйовдить вітер,
Де майорять небесні вітрила,
Де прапором наді мною крила…
Тріснула облуда .
Зелень сміхом приснула.
Лоскотно і чудно…навіть не зручно
Так свавільно рости,
Так шепотіти гучно.
Квітню на вушко співати.
Пелюсточка до пелюсточки – біло-рожеві шати.
Наскрізь кору стару протикати голками-стрілами
Любов пришивати. Оберігами.
Пуп’янки вуст підставляти - цілуй, чи пихатий?
Квітню!
Квітню, чемний та щирий,
Голову на коліна тобі,
Гілля на груди
Схилила.
Серця твого аритмія,
Коріння моє до танцю,
До шалу
Збудила…
Стрепенися, скинь останні брили чавунні.
Замкни в скрині, заховай десь в чулані
Зимове зчорніле драння.
Чуєш?!
Небо вже гомонить
На мові прадавніх богів,
Голосом перших сміливих птахів.
Квітню, підспівуй!
Я - повернулась!
02.04.13
картинка:
Александр Маранов. Колыбельная.
Из цикла "Сияние".
1994. Холст, масло.
http://www.tanais.info/art/en/pic/maranov14.html
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414892
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.04.2013
автор: gala.vita