Мова - це душа народу,
Її духовно-історичне надбання,
Чому її закопують в гірську породу?
Не знати мови - це ганьба!
Хтось каже, що негарна,
Хоча ніколи ще не чув,
Хтось каже, що вульгарна,
Хоч сам вульгарним завжди був.
Тремтіння серця, спів душі
Тиран ніколи не відчує,
Бо він не знає, як вночі
Безжально вітер вражий дує.
Ми так багато пережили,
Народ наш повсякчас гнобили,
І ось до незалежності дожили,
Дивлюсь... а мови музику вже вбили...
Послухай... Літературна солов'їна вмерла...
Довкола суржик лиш звучить,
Чому вона така химерна?
Чому не ллється, а хрипить?
Чом молодь наша некультурна -
Така вульгарна, безцензурна?
Звучать навколо паразит-слова -
Це українська, чи якась нова?
Можливо, це тому, що покоління інтелект низький,
А, може, це тому, що виховання стовп крихкий,
Напевно, наслідки від дій в знаки даються,
Як бачиш, сильні теж потрохи гнуться.
Можливо, вороги б тепер зраділи,
Що калинову націю убили,
Фізично то вона живе,
Але народ без мови загниє.
Собі ми стали вороги,
Бо знищуєм свою культуру,
Забули ми чиї сини,
Самі себе даєм в наругу.
Невже це "тіпа, вася, круто?"
Чом "блін" звучить тепер як рідний?
Красу єства свого забуто,
Мені шкода - народ став бідний...
Ото ж бо й маєм нашу долю,
Яку ми творимо самі,
У мене серце рве від болю,
Свідомість наче у вогні.
Я прошу вас, та ні, благаю!
Зверніть увагу на слова,
В нерозумінні я конаю,
В агонії моя душа...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414555
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 01.04.2013
автор: Владислав Левецький