Для мене вже немає насолоди,
І гіркоти для мене теж давно нема;
Усе, що я бажаю – це свободи,
І друга, щоб з ним випити вина.
Мені байдужі примхи у погоді,
Давно не переймають спека і дощі.
Тепер для мене спека – це свобода,
Навіть, коли дощить в моїй душі.
Цей дощ мені нагадує лиш воду,
Маленькі краплі падають з небес.
Тепер дощі – для мене теж свобода,
І байдуже – чи з вітром він, чи без.
І ти для мене теж тепер свобода,
З тобою я щасливий навіть в дощ.
Мені байдужі примхи у погоді,
Байдужі кілометри мокрих площ,
Асфальти, що темніють від вологи,
І скошена у мокрий день трава.
Важливі тільки два сільських пороги:
Де я живу і де «твоя душа».
Тепер стою, ховаюсь від негоди;
Тебе чекаю край хмільного поля.
Вже як прийдеш туди, моя свободо,
Шукай того, хто носить парасолю…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414013
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.03.2013
автор: Вадім Шевчук