Зима, зима...
Нема кінця і краю.
Весняні ранки крижить заметіль.
Та вже птахи із вирію вертають,
Витає над полями березіль.
Розправив молодечі, дужі крила.
Хоч проліски ще під снігами снять,
Вітри весни натягують вітрила,
А повінь у душі не спинить гать.
Лісів луною відізветься клично,
Розливом рік здолає береги.
І скресне лід запитань риторичних,
Верне надію на свої круги.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411075
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.03.2013
автор: Тамара Шкіндер