Львів - Тернопіль. Присвячено П.Н.
Гіркоти солодкавої дим наколисує спогад
світлоокої жінки у закутку темного бару.
На столі філіжанка висвічується жовтобарвно,
на трояндах прозорить слізьми вечорова волога.
Це вже було - п"янка густота диму, дива і звуків,
разом з кавою б"є хвилепульсом у скронях і венах.
І розносить по залі пелюстки фантазій Шопена
блідочолий маестро, розкинувши крилами руки.
За вікном - довгогривий Адам і розкрилений ангел,
сотню літ не зійдуться ціною за бронзову ліру.
Засинаючий день посилає останню офіру -
усміхається їм, поки десь поміж зір не розтане.
А рука неуважно клопочеться над пелюстками,
стигне кава.Для погляду сутінки стін - не завада.
Недалеко на схід і вже інша зоря понад ставом,
руки сонного лісу в обіймах палких листопаду.
Місто - самозакоханий красень на полі терновім,
п"є кохання-вино, наче спраглий спекотного літа.
Тут навчилось дівча і його, і любов розуміти,
і гармонію музики слів на віршованій мові.
За прощаннями - зустрічі калейдоскопом на сцені,
що було - те було, вже не зміниш і не заперечиш.
Пригадалось колишнє, можливо тепер недоречне:
"Залишилась барокова сутність лише на Музейній..."
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410428
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.03.2013
автор: Славомир