Телефонний дзвінок від брата:
-Знаєш, сестро, не можу спати.
Все думки бентежать ночами ,
Як могло так статися з нами?
І додумався я до такого -
Порівняння дуже простого,
Що країну, як і людину –
Безпросвітно воші обсіли
І гризуть нас немилосердно,
Білий світ вже стає немилий.
Вб’єш одну, а вона до того,
Встигла гнид уже наплодити,
І на нашій шкурі знекровленій
Підростають нові паразити.
І нічим їх звести не можна,
Хіба чимось усіх потруїти,
А інакше будуть до скону
Пити кров і на тілі жити.
09.03.2013р. Надія Таршин
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410322
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.03.2013
автор: Надія Таршин