То значить зиму пам’ятаєш ту,
Коли в мороз гуляли парком ти із нею-
Ти не купив той раз квітки, бо на щоках були у неї орхідеї.
А пам’ятаєш ще тоді,
Засипав сніг вам двом дорогу,
Ви ангелочкі малювали снігові: „Ох, ви й малі!”
То й пам’ятати маєш, як тоді
Набравшись смілості п’янкої ти тихо мовив:
„Знаєш ти прости, але мені потрібно їхать в Ковель!”
Останій вечір пам’ятаєш той,
Нічний ліхтар у центрі Луцька-
І мовила її печаль тобі: „Невідпускай мене, так нам не буде ліпше!”
Спізнілий танець вітру, пам’ятати маєш ти,
І репліка твоя метіль підсилила раптово,
„Ти знаєш, ти прости, але мені потрібно їхать в Ковель!”
Й останні метри долані на вмовк,
Лиш пізні, випадкові перехожі, рипучим снігом
Мовила тобі: „Що? Знов, мене лишаєш поглядом казковим!”
Сказати про минучість почуттів,
Відкрить потік тамуючий прощання, не встиг ти- ну, або не зміг,
Лиш видихнув: „Прости! Ти, знаєш, треба їхать в Ковель!”
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410295
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.03.2013
автор: Андрій Булакевич