Ведмедем білим розляглась Зима,
Морозно наплювавши на прикмети.
Її пухкі лапища-перемети,
Дорогу потаїли крадькома.
Встромила льодовиті пазурі,
Гарчить хугою, рве свою поживу.
І жнуть серпами, ледь зелену ниву,
Поривчастого вітру косарі.
У розпачі берізка край шляху́,
Сере́жкові, в клубок згортає віті,
Ридає, що нема Весни на світі...
І сльози примерзають від жаху.
Але, на ранок Березень-юнак,
Лозиною верби спровадить звіра…
В підталинах, його шерстина сіра
Мигне сердито в хащах між ломак.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409933
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 17.03.2013
автор: Осіріс