[i](Рефлексії на «Записки» Ліни Костенко)[/i]
Не перший раз – на цій змілілій річці.
Вода – як скрізь: то тиха, то стрімка.
А от колись у енній п’ятирічці
яка нам уявлялася ріка!
Така собі бездонна повна чаша
від Піренеїв аж до Кордильєр
на всі віки одна вселенська Раша,
на цілий світ один СРСР:
комуністично – без буржуйських партій
та з ярликом для розстрілу – есер;
футуристично – [i]«без Россий, без Латвий»*[/i]–
без Україн, без націй, без Бандер;
постмодерново – в золотій параші**
для партвождів, достойних аж тепер,
в КП_ПР
@ в Україні нашій.
Не ясновидець, а попав у точку,
немов у воду заглядав Ілліч
на перспективу непівських струмочків,
що дзюркотіли з глибини сторіч.
Аж, – [i]бульк! [/i]– і ось вам неуки безпутні.
І поки десь-не-десь ріка текла,
немов з води, вилуплювались штучні
Гориничі.
Край річки та села,
на всіх струмочках, ПаРтії хвала,
у всіх міжгір’ях мутять воду учні,
що варті свого деміурга зла.
Все ширша Лета від брудних потоків.
Все вужчі кришталеві ручаї.
…В нас Одіссея – двадцять з лишнім років
одним Арго пливемо в різні боки
то наугад, то проти течії.
Прожектами строкатіють проекти
без всякого уявлення мети.
Виходять з моди притчі та сонети.
То де ж вони – пророки і поети,
за ким повинні грішники пливти?
Зняли з регати.
Ще веслує Ліна
крізь ядерно-чорнобильську руїну
[i]в болоті криголамом***[/i] до джерел.
[i][b]«Сміється божевільна Україна»,[/b][/i]
що малахольним**** – море по коліна,
та журиться опальний Оруел,
що матір-чайку – Русь одноєдину –
кромсає навпіл двоєглав-орел.
Що на Нєґлінкє***** – нам шукають броду.
Чийсь Крим – від нас боронять кораблі.
В Адєссє-мамє – Катєнька народу
пояснює з престолу на столі,
що стати ще раз у ту ж саму воду
те ж саме, що повторно – на граблі.
І все це нам на власне безголов’я
від родича словя’нського каприз
в країні без’язикості
й безмов’я
на злеті з прірви
у безодню
вниз.
[i]* – Тут і далі ремінісценції і пряма мова виділені курсивом.
** – Великий вождь пролетаріату палко мріяв про золоті туалети при комунізмі.
*** – Скрізь, де потрібно пояснювати очевидне, краще не пояснювати.
**** – Малахольний – остання стадія самашедшого, якому нічим платити данину.
***** – Неглинка – інша історична назва Москви ріки.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409813
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 17.03.2013
автор: I.Teрен