Вдивляючись в далекий горизонт,
Відчувши, як ласкають тіло хвилі,
Я стою, тримаючи свій зонт,
У знайомому Одеському заливі.
Зачарований морською синявою,
Забуваю, що потрібне й, що не треба.
І лиш зрідка похитнувши головою,
Не знаходжу, де тут море, а де небо.
Синій світ цей сповнений терпіння,
Бо ніщо тут не порушує свій стан:
Світить сонечко і гріється каміння,
Вітер пестить ніжністю нірван.
Тихий шепіт, усім звичного, приливу,
Огортає і приваблює мій слух:
Я стою, вклонившись цьому диву,
Знявши свій старечий капелюх.
І думки мої не близяться в П’ємонт,
Тільки ці краї для мене справді милі,
Де стою, тримаючи свій зонт,
У знайомому Одеському заливі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409106
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 14.03.2013
автор: Вадім Шевчук