До хлібного кіоску, на горбку
Немолода вже жінка пригорнулась.
Руку мозолясту, шкарубку
До совісті країни простягнула.
Рогалик вдячно з рук взяла,
В очах заголубіло небо:
«Бажаю, донечко, добра,
А більшого в житті не треба».
Перехопило подих від жалю –
Дивлюся на потріскані ці руки,
Не на курортах вік свій провели,
Пил чорнозему в’ївся в них, як мука.
Цим золотим рукам нема ціни,
Молитися на них нам з вами.
Були в землі з весни і до зими,
Що старцювати будуть і не знали.
«Бажаю, донечко, тобі добра», -
І серце стислось від її біди.
Ціна прожитих літ – простягнута рука.
Не приведи, Господь, не приведи.
1999р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408942
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.03.2013
автор: Надія Таршин