Ти не міраж, а гірше – небуття.
Ти жеврієш, а хочу, щоб горіла.
І бачу знов, що тут не буде діла,
Бо швидко топче чоботи життя.
Торкнулися – немов пройшла іскра.
Торкнулися і далі полетіли.
Чи не змогли, а чи були несмілі,
Але сьогодні інша вже пора.
Пора сльози, осіннього дощу,
Пора думок гірких і невеселих.
Це нам урок – без спільної оселі
Нам доля каже – я не відпущу.
Прощай, прости за те усе добро,
Що я отримав і в собі тримаю.
Тебе я завжди в думці обнімаю,
Хоч інколи гадаю – чи було?
А що було? Чи був хоч спільний час,
А може два в житті за довгі роки?
Нам доля знов дає свої уроки,
Але оглянься, - дійсно все міраж.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408720
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.03.2013
автор: Мірошник Володимир