Та й не дожив він до години ...
А так все ревно спланував,
І піклувався, серцем линув
На рідну неньку Україну,
Та бог щось талану не дав.
Вже він і землю придивився,
Щоб над Дніпром і до води,
І богу він не раз молився,
На Україну відпросився,
І, певно, не чекав біди.
Вже ліс зібрав на добру хату,
В ній з дуба бачив кабінет,
Уже послав за ліс він плату,
І все писав листи до брата,
Як селянин, а не поет.
Ще не успів дихнути волі
Після десятка тоскних літ,
Іще б писав: про степ, тополі ...
Та не сподобалось щось долі –
І обірвала та політ.
Закінчив він своє завдання
На Україні. Десь вгорі
Його скотилась зірка рання,
Нам залишивши сподівання
І ті вірші, що в Кобзарі.
Він був не вождь – проста людина,
Пророчі вуса до лиця.
Тепер прийшла його година,
Про що він мріяв, – Україна
Його шанує, як отця.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407695
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 10.03.2013
автор: Мірошник Володимир