Наш приземлений розум ніяк зрозуміти не хоче
чорноти нескінченність - це грізне мовчання над нами.
Але знову і знову вона нас хвилює і манить,
ніби ми нетутешні, а з тої далекої ночі.
Ні кінця, ні початку - несхибна розміреність часу.
Лиш політ у нікуди й ні звідки, без коми і крапки.
І розлякують коні миттєвості загнаним храпом,
На Чумацькім шляху сріблом напорошивши зірчасто.
Там вчорашні секунди - уламки хвилин, як непотріб,
антисонце - гігантська діра пережовує їх у минуле.
Щоб у новім житті немовляти душа не пімнула,*
і з нуля починала це пекло життя. Уже вкотре.
Непрокліпнувши, ми стоїмо перед чорним квадратом,
перед надгеніальністю чорних глибин макросвіту.
розриваються шви від напруги у пам"яті - звідки
це пізнАванності відчуття, передбачення втрати...
*Пімнула (діалект)- згадала
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407474
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.03.2013
автор: Славомир