Сиротина

Закувала  зозуля  в  лузі  на  калині,
Як-то  важко  жити  в  світі  сиротині,
Як  зозуля,  мати  на  світ  народила,
І  самотню  доню  вона  залишила.

І  серце  не  краялось,  душа  не  боліла,
Вона  своє  дитя  зовсім  не  любила.
Чужим  людям  ручки  свої  простягає,
А  що  є  десь  в  світі  мати  того  і  не  знає.

Першим  кроком  чужі  люди,  за  неї  радіють,
Що  Бог  дасть  щасливу  долю  тихесенько  мріють,
Кому  скаже  вперше  мамо,  і  хто  приголубить,
Ну,  а  мати,  як  зозуля,  по  світі  десь  блудить.

А  хто  батько  того  мати  напевно  не  знає,
Ця  зозуля  все  потіхи  для  себе  шукає,
Не  одне  ще  те  дитятко  в  утробі  загубить,
Себе  одну  на  цім  світі  вона  лише  любить.

Але  роки  швидко,  швидко  молоді  минають,
Ті  зозулі  про  самотню  старість  забувають,
А  тоді  кому  потрібна  та  зозуля-мати,
Як-то  буде  вона  свого  віка  доживати.

Стануть  дуже,  дуже  довгі  і  безсонні  ночі,
До  світанку  не  прикриє  вона  свої  очі,
Душа  буде  порятунку  в  зозулі  шукати,
Ну  буде  кому  склянку  води  їй  подати.

Закувала  зозуля,  заспівав  соловейко.
Не  в  одної  сиротини  заболить  серденько,
Заболить  серденько,  душа  заридає,
Про  своє  сирітство  завжди  пам’ятає.

http://antonina.in.ua/index.php/pro-zhittya/145-sirotina.html

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406015
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.03.2013
автор: Антоніна Грицаюк