Ти знаєш, іскра ця горіти вічно не зуміє,
Померти за секунду приречена вона.
І наче філіам до неба мрії шлях зоріє,
Лишаючи загадку сонця на устах.
Моментами ідуть роки й тисячоліття,
Вже не відчутні зовсім долі поцілунки.
Когось шукаємо у весняних суцвіттях,
Але знаходимо старі порожні трунки.
Перецвіло, переболіло в серці те кохання,
Залишивши самих на щастя сподіватись...
Ще буде та Весна, яка припинить всі страждання,
Щоб дати силу нам безтямно закохатись!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405885
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.03.2013
автор: Віра Голиш