Зляканою пташкою б’єшся ти у сітях,
В пошуках рятунку раниш свої крила.
Із кутка в куточок, як невільник в кліті,
Виходу шукаєш, рідна моя й мила.
Майже неможливо вирватись не волю,
Боротьбі із сіттю віддаєш всі сили.
Винуватиш в розпачі і життя, і долю,
Білий світ, що став тобі, відтепер, немилим.
Чи ж тобі то вперше розривати сіті?
Ти ж в щасливцях долі майже не ходила…
Згояться всі рани – дочекайся миті
І полинеш в небо ти на дужих крилах.
1997р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405137
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.03.2013
автор: Надія Таршин