Не зірки на щастя все падають з неба
І в жертву приносять себе на олтар.
Заради вогню в хитромудрій потребі
Летять метеори в пітьмі чорних хмар.
Окремим вдається дістатися тверді,
Розрізавши світочем зморену вись.
Пройти дев’ять кіл у безладді роздертім
І стати посланням, що взріють колись.
Про що скаже нам це каміння космічне?
Хто в силі пізнати обривки начал?
Епохами день тісно бореться з ніччю,
Де кволі створіння втрачають запал.
Не треба жаліти уламки прийдешні,
Що, мов самогубці, згорять до кінця.
Вони тріумфують і плазмові стержні,
Неначе дарунок, що вартий взірця.
А світле бажання – це лиш поклоніння,
Його загадай і повір в сутність снів.
Пришпорена дійсність й господнє веління
Хай вкажуть дорогу, сліпцем де ти брів…
16:57, 11.07. 2011 рік.
Зображення: mixstuff.ru
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404419
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 26.02.2013
автор: yusey