Не намилуюся, не надивуюся,
Немає слів таких, щоб передати,
Як я люблю тебе, моя земелечко,
Для мене ти тепер і батько й мати.
З тобою радісно, з тобою клопітно,
До тебе, як до мами, пригортаюся,
На споришах твоїх, мов на перині я,
Долоні сонцю вкотре підставляю.
Ти нагадаєш знов про ту весну мою,
І вкотре вже даси мені пораду,
Зігрієш променем, своїм теплом земним,
І защебечеш ніжно листям саду.
І над чолом моїм повієш вітерцем,
Зануриш в пахощі свої медові,
Заполониш усе квітучим чебрецем –
Скільки високих слів у твоїй мові.
2012р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404302
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.02.2013
автор: Надія Таршин