Стискала у душі той крик і плач,
Що душу рвав,що різав на частинки.
Бо не сказала матінка:
-Пробач.
А лишила під плотом без тайстринки.
Дитя маленьке,рочків може п"ять
Сидить під плотом,матінку чекає.
А недалеко люди усі сплять,
То і дитя тихенько засинає.
А матінка вже спилася давно,
Та й за дитину назавжди забула.
Бо тримала в руці тепер вино,
А крик душі дитини не почула.
І де тепер шукати?І кого?
Бо не було у них навіть квартири.
Лиш Янгол цілував дитя в чоло,
Допомагав,що було в його силі.
За руку взяв,кудись дитя повів,
Та й вів полями довгими,як море.
Він до будинку дівчинку привів,
Де днів зо п"ять було велике горе.
Чому дитя так довго,довго йшло?
Бо Янгол вів за рученьку маленьку.
В далеке,предалекеє село,
І взяв за руку матінку сивеньку.
Що поховала дівчинку свою,
Що плакала,від болю надривалась.
А він привів кровиночку чужу,
В котрої ненька тільки напивалась.
І Янголятко стукає крилом,
Щоб вийшла сива жінка,подивилась.
Стояла майже нічка за селом,
Заплакана вона Богу молилась.
Почула стук і вибігла надвір,
А дівчинка як дві краплини схожа
На ту,що спить сьогодні серед зір.
Що цілувать вже матінку не може.
І посміхнувся Янгол,полетів,
Щоб передать,що матінка щаслива.
Він розшукав ту іншу серед зір,
Що з пір"ячком периночки трусила.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404197
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 25.02.2013
автор: Відочка Вансель