І знаю, і знаю, що очі твої
нанизують вічність на вії,
пронизують серце, як списи, мені,
призводячи до ентропії.
А вранці, як завше, сонце встає,
і промінь торкається фрази.
Вмирає від болю серце моє
І в мозок дає метастази.
І кров вже замінена в жилах вином,
і в прірву кидається вечір,
прощально стискаючи перед цим сном
уявні долоні на плечах.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403381
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 22.02.2013
автор: Leonille